Куперс

Право на неприкосновенность частной жизни, личную и семей­ную тайну, защиту своей чести и доброго имени предполагает запрет любых форм произвольного вмешательства в частную жизнь со сто­роны государства, а также гарантирует защиту со стороны государства от такого вмешательства третьих лиц.

Под частной жизнью понимается физическая и духовная сфера, которая контролируется самим индивидом, свободна от внешне­го воздействия, то есть это семейная и бытовая сфера индивида, сфера его общения, отношение к религии, внеслужебные заня­тия, увлечения и иные сферы отношений, которым сам человек не желает придавать гласность, если этого не требует закон.

Личная и семейная тайна являются одним из элементов частной жизни. К личной и семейной тайне можно отнести тайну усыновления, тайну частной жизни супругов, личные имущественные и неимуще­ственные отношения, существующие в семье и другие сведения. Со­держание права на личную и семейную тайну составляют правомочия члена семьи требовать неразглашения соответствующих сведений и правомочия распоряжаться соответствующей информацией по свое­му усмотрению либо с согласия других членов семьи.

В процессе жизни человека различные люди на законных осно­ваниях получают информацию об определенны сторонах его частной жизни. Среди них врачи, адвокаты, нотариусы, работники правоохра­нительных органов, священнослужители и т.д. На основании этого в законодательстве закреплены различные требования к сохранению в тайне информации о частной жизни граждан. Так, врачебную тайну составляет информация о факте обращения граждан за медицинской помощью, состоянии здоровья гражданина, диагнозе его заболевания и иные сведения, полученные при его обследовании и лечении. Но­тариус обязан хранить в тайне сведения, которые стали ему известны в связи с осуществлением его профессиональной деятельности. При рассмотрении определенных категорий гражданских дел их разбира­тельство также может носить закрытый характер, в частности, по делам об усыновлении (удочерении) ребенка, а также по ходатайству лица в целях сохранения охраняемой законом тайны, неприкосновенности частной жизни (статья 10 Гражданского процессуального кодекса Рос­сийской Федерации).

В статье 24 Конституции России в развитие данного права закрепле­но, что сбор, хранение, использование и распространение информа­ции о частной жизни лица без его согласия не допускаются. Согласно Федеральному закону «О персональных данных» обработка персональ­ных данных, в том числе и сведений о частной жизни лица, включая их сбор, систематизацию, накопление, хранение, уточнение, использова­ние, распространение, может осуществляться только с согласия субъек­та персональных данных (статья 6). При этом операторы персональных данных и третьи лица, получающие доступ к персональным данным, должны обеспечивать конфиденциальность таких данных.

В случае наличия данных о частной жизни лица, а также иной ин­формации, затрагивающей права и свободы человека и гражданина, у органов государственной власти и местного самоуправления, их долж­ностные лица обязаны обеспечить каждому возможность ознакомле­ния с соответствующими документами и материалами, если иное не предусмотрено законом.

Нарушение неприкосновенности частной жизни влечет ответ­ственность, вплоть до уголовной, за незаконное собирание либо рас­пространение сведений о частной жизни лица, составляющих его лич­ную или семейную тайну, без его согласия либо распространение этих сведений в публичном выступлении, публично демонстрирующемся произведении или средствах массовой информации (статья 137 Уго­ловного кодекса Российской Федерации).

Защита чести и доброго имени гражданина осуществляется по­средством требования в судебном порядке опровержения порочащих его честь и достоинство сведений. Граждане также обладают правом требовать возмещения убытков и морального вреда, причиненных распространением порочащих их честь и достоинство сведений (ста­тья 152 Гражданского кодекса Российской Федерации).

Основные законодательные акты:

• Гражданский кодекс Российской Федерации; Уголовный кодекс Российской Федерации;
• Семейный кодекс Российской Федерации;
• Федеральный закон «Об основах охраны здоровья граждан в Российской Федерации»;
• Федеральный закон «О свободе совести и о религиозных объединениях»;
• Основы законодательства Российской Федерации о нотариате;
• Федеральный закон «Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации»;
• Федеральный закон «О персональных данных».

Изучая вопросы обработки персональных данных, мы часто сталкиваемся с тем, что их разглашению на бытовом уровне нередко сопутствует «нарушение неприкосновенности частной жизни» (ст. 137 УК РФ). Как правило, в таких случаях речь идет об осуществляемом без согласия гражданина распространении сведений, составляющих его личную или семейную тайну.

Нужно отметить, что действующее законодательство предусматривает за правонарушения такого характера довольно суровое наказание: от штрафа в 200 тысяч рублей до исправительных работ или даже ареста.

Однако, несмотря на все эти предусмотренные законом кары, в последние годы, российским судьям приходится рассматривать случаи нарушения неприкосновенности частной жизни всё чаще и чаще. В поисках первопричины такой удручающей тенденции можно выделить два основополагающих фактора:

• активное развитие сети Интернет, благодаря которому, для того, чтобы представить любую информацию на суд миллионов пользователей, достаточно лишь нескольких движений мышью;
• низкий уровень правовой грамотности населения.

И, если с первым фактором довольно сложно что-то поделать, то борьбе со вторым может немало способствовать популяризация информации о противозаконности покушений на неприкосновенность частной жизни. Таким образом, данной публикацией мы вносим свой скромный вклад в борьбу с правовой безграмотностью. Для наглядности предлагаем рассмотреть несколько случаев из актуальной судебной практики:

Жительница Тулы подала в суд на своего бывшего мужа, который взломал ее страницу в социальной сети и представил ее личную переписку в качестве доказательств в судебном разбирательстве, на котором рассматривался вопрос о том с кем из бывших супругов останется их шестилетний сын. Теперь предприимчивого мужчину обвиняют в нарушении тайны переписки, неправомерном доступе к охраняемой законом информации.

Подталкиваемая личной неприязнью 29-летняя жительница города Канаш (Чувашия), разместила в социальной сети снимки своей знакомой, на которых та предстала перед общественностью не в лучшем виде, и теперь обвиняется в распространении сведений о частной жизни лица, составляющих личную тайну, без его согласия.

На другом конце России, во Владимирской области, суд пожалел и амнистировал школьницу, создавшую в социальных сетях анкеты с личными данными пятнадцатилетнего мальчика и заполнившую их информацией, унижающей его честь и достоинство.

Следует отметить и то, что во всех вышеприведенных случаях с правонарушителей может быть взыскана компенсация причиненного ими морального вреда, поскольку, если требование истца вытекает из нарушения неимущественных прав, то оно не имеет срока исковой давности. Размер компенсации, как правило, варьируется в зависимости от объема и качества представленных пострадавшим подтверждений его моральных и физических страданий: показания свидетелей, счета на покупку лекарств, диагноз врача-психиатра. И, нужно сказать, что в последние годы российские суды стараются наказывать разгласителей чужих тайн и секретов максимально основательно.

Редакція від 24.05.2017
Документ на сайті ВР

Постанова КМУ №137
Про затвердження Порядку проведення обов’язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу

ПОРЯДОК проведення обов’язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів

Додаток 1 до Порядку

Додаток 2 до Порядку

{Додаток 3 виключено на підставі Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

Додаток 4 до Порядку

Додаток 5 до Порядку

ТЕХНІЧНИЙ ОПИС та зразок протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу

ПРОТОКОЛ перевірки технічного стану транспортного засобу № ХХХХХ-ХХХХХ-ХХ

ПОРЯДОК проведення обов’язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів

1. Порядок проведення обов’язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі – Порядок) визначає процедуру проведення обов’язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі – транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

{Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1138 від 23.12.2015}

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби – незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них – із строком експлуатації до двох років.

2. Терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:

1) акт невідповідності технічного стану – документ, що містить дані про транспортний засіб, його власника, коди оцінки невідповідності, в якому відображають результати перевірки технічного стану транспортного засобу;

2) виконавець – юридична особа або фізична особа – підприємець, визначена як суб’єкт проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу;

3) замовник – власник транспортного засобу або уповноважена ним особа;

4) ідентифікація транспортного засобу – процес визначення категорії, типу, моделі, марки, призначення, виробника та особливостей конструкції транспортного засобу станом на дату першої реєстрації в Україні згідно з маркуванням, реєстраційними документами, експлуатаційною документацією та інформаційними матеріалами виробника;

5) істотна невідповідність – невідповідність технічного стану транспортного засобу, що характеризується наявністю небезпечного для дорожнього руху недоліку, який не може бути усунений замовником на місці перевірки, за якого допускається можливість руху транспортного засобу у застережному режимі під відповідальність водія;

6) код оцінки невідповідності технічного стану транспортного засобу – комбінація цифрових знаків, що застосовуються для відображення, передачі, статистичного оброблення та зберігання інформації про виявлену невідповідність технічного стану транспортного засобу;

{Підпункт 6 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

7) метод контролю засобами перевірки – перевірка технічного стану транспортного засобу з використанням випробувального устатковання, комп’ютерної техніки із спеціалізованим програмним забезпеченням та (або) засобів вимірювальної техніки;

{Підпункт 7 пункту 2 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

8) метод контролю органолептичний – перевірка технічного стану транспортного засобу органами відчуття кваліфікованим фахівцем виконавця із застосуванням у разі потреби інформації за показаннями засобів сигналізації (індикації), що вмонтовані в транспортний засіб, без застосування засобів вимірювальної техніки;

9) небезпечна невідповідність – невідповідність технічного стану транспортного засобу, що характеризується наявністю небезпечного для дорожнього руху недоліку, який не може бути усунений замовником на місці перевірки, за якого не допускається самостійний рух транспортного засобу;

10) незначна невідповідність – невідповідність технічного стану транспортного засобу, що характеризується наявністю недоліку, який може бути усунений замовником на місці перевірки, за якого допускається можливість руху транспортного засобу;

11) перевірка технічного стану транспортного засобу – процес визначення відповідності транспортного засобу встановленим до конструкції і технічного стану вимогам;

11-1) протокол перевірки технічного стану – документ, що засвідчує позитивні результати проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу і містить інформацію, необхідну для його ідентифікації;

{Пункт 2 доповнено підпунктом 11-1 згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

11-2) ідентифікація транспортного засобу – звірка ідентифікаційних номерів, екологічного рівня за документацією виробника та (або) документами щодо переобладнання і номерних знаків транспортного засобу – за реєстраційними документами, установлення його комплектності;

{Пункт 2 доповнено підпунктом 11-2 згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

12) пункт технічного контролю – місце проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу з єдиним комплексом обладнання;

13) режим руху застережний – режим, за якого невідповідність технічного стану транспортного засобу, про що попереджено водія, не може небезпечно вплинути на процес руху відповідно до Правил дорожнього руху;

{Підпункт 13 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

14) спалини – забруднювальні речовини, інші продукти, утворені внаслідок згоряння моторного палива в двигуні транспортного засобу, які надходять через його випускну систему до атмосферного повітря, зокрема після перетворювання, знешкодження, очищення спеціальним обладнанням випускної системи (нейтралізатор, фільтр тощо), якщо таке обладнання передбачив виробник;

15) транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку – транспортний засіб, що експлуатується юридичними, фізичними особами – підприємцями під час провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку, фізичними особами під час виконання цивільно-правових угод з метою отримання прибутку.

{Підпункт 15 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

3. Періодичність проходження обов’язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, із строком експлуатації більше двох років – кожні два роки;

для вантажних автомобілів незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років – кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації – щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації – двічі на рік.

За вимогою власника обов’язковий технічний контроль транспортного засобу, який зареєстрований в установленому порядку, але не підлягає обов’язковому технічному контролю, проводять за процедурою, визначеною цим Порядком.

4. Замовник має право вільного вибору виконавця проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу. Обмеження щодо вибору виконавця, зокрема залежно від місця реєстрації транспортного засобу, не допускається.

5. Юридична особа або фізична особа – підприємець надсилає Мінінфраструктури повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів згідно з додатком 1 (далі – повідомлення) у разі, коли вона має:

1) устатковання згідно з переліком обладнання, необхідного для проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів, згідно з додатком 2;

2) атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності”.

{Підпункт 2 пункту 5 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

6. Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі – підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 р. № 710 (далі – Вимоги до перевірки), з обов’язковим зазначенням виявлених недоліків.

Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа – підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Мінінфраструктури приймає рішення про відкликання повідомлення виконавця на підставі:

інформації про скасування або тимчасове зупинення дії Національним органом з акредитації атестата про акредитацію виконавця;

повідомлення виконавця про припинення своєї діяльності;

рішення суду про припинення підприємницької діяльності виконавця;

інформації про відсутність матеріально-технічної бази чи закінчення строку дії атестата акредитації і непоновлення його протягом шести місяців;

інформації від Головного сервісного центру МВС про видачу 10 і більше протоколів, складених з порушенням цього Порядку або Вимог до перевірки.

{Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1138 від 23.12.2015; в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

7. Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів вносить дані про пункт технічного контролю із зазначенням категорії і призначення транспортних засобів до реєстру суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця.

{Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1138 від 23.12.2015}

У разі отримання рішення Мінінфраструктури про відкликання повідомлення виконавця Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів виключає виконавця з реєстру суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів, про що відразу письмово інформує виконавця та Мінінфраструктури.

{Пункт 7 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

У разі зміни відомостей про категорії і призначення транспортних засобів, в атестаті акредитації чи свідоцтві про атестацію виконавець подає нове повідомлення відповідно до цього Порядку. Про інші зміни виконавець лише інформує Мінінфраструктури листом, до якого додає сторінки документів, у яких відбувалися зміни. Відповідна інформація надсилається Мінінфраструктури Головному сервісному центру МВС.

{Абзац пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1138 від 23.12.2015}

8. Для замовників обов’язкового технічного контролю транспортних засобів виконавець оприлюднює шляхом розміщення на інформаційному стенді інформацію про:

категорії транспортних засобів, на проведення обов’язкового технічного контролю яких він має право;

місцезнаходження пункту технічного контролю;

перелік послуг та їх вартість;

режим роботи;

номер виконавця згідно з реєстром суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів;

прізвище та ініціали, найменування посади відповідальних за проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів, місце зберігання книги скарг і пропозицій.

{Пункт 8 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

{Пункт 9 виключено на підставі Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

{Пункт 10 виключено на підставі Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

11. Для проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу замовник подає виконавцю особисто або через уповноважену особу:

{Абзац перший пункту 11 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

паспорт або інший документ, що посвідчує особу (у разі подання документів уповноваженою особою така особа, крім документа, що зазначений в цьому абзаці, пред’являє виконавцю документ, що підтверджує її повноваження);

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

12. Обов’язковий технічний контроль транспортного засобу проводиться після здійснення його зовнішнього огляду з метою ідентифікації транспортного засобу, звірки ідентифікаційних номерів та номерних знаків транспортного засобу з даними реєстраційних документів, встановлення комплектності.

{Абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

У разі невідповідності ідентифікаційних номерів та (або) номерних знаків даним реєстраційних документів транспортного засобу обов’язковий технічний контроль не проводиться.

{Пункт 13 виключено на підставі Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

14. У разі коли замовник виявив намір спостерігати за процесом обов’язкового технічного контролю транспортного засобу, виконавець проводить інструктаж з охорони праці.

15. Для проведення обов’язкового технічного контролю приймається повністю укомплектований, заправлений експлуатаційними рідинами (згідно з експлуатаційною документацією виробника) транспортний засіб за відсутності нашарувань бруду, що може вплинути на результати перевірки його технічного стану.

16. Обов’язковий технічний контроль транспортного засобу проводиться згідно з Технологічними вимогами до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу, затвердженими наказом Мінінфраструктури від 15 лютого 2012 р. № 106, і Вимогами до перевірки.

Виконавець здійснює фотофіксацію процесу проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу, про що попереджає замовника.

Фотофіксація процесу проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу здійснюється виконавцем під час зовнішнього огляду транспортного засобу, перевірки фар, гальмової системи методом стендових випробувань з фіксацією загального вигляду транспортного засобу та номерного знака. При цьому на фотографіях обов’язково зазначаються час і дата фотофіксації, які повинні відповідати часу і даті видачі протоколу перевірки технічного стану.

Результат фотофіксації процесу проведення обов’язкового технічного контролю (одна фотографія транспортного засобу під час перевірки гальмової системи методом стендових випробувань з фіксацією загального вигляду транспортного засобу та номерного знака) друкується на зворотному боці протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.

{Пункт 16 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

17. Розрахунковий оперативний час обов’язкового технічного контролю транспортного засобу загального призначення максимально становить:

30 (40) хвилин – для причепів (напівпричепів);

40 хвилин – для легкових автомобілів;

60 хвилин – для вантажних автомобілів;

65 хвилин – для автобусів.

Для спеціальних та спеціалізованих транспортних засобів або транспортних засобів, обладнаних додатковим устаткованням, оперативний час може бути змінено.

18. Перевірка конструкцій і технічного стану транспортних засобів проводиться згідно з Вимогами до перевірки.

У разі позитивного результату після проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу за формою згідно з додатком 4.

Обсяги перевірки технічного стану транспортного засобу, коди оцінки невідповідності його технічного стану наведено в додатку 5.

У протоколі перевірки технічного стану транспортного засобу виконавець зазначає дату проведення наступного обов’язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до пункту 3 цього Порядку.

{Пункт 18 в редакції Постанови КМ № 141 від 10.03.2017}

19. До 2014 року допускається застосування кодів оцінки невідповідності на рівні першої частини коду (до крапки) з індексами, що відображають наявність хоча б однієї з невідповідності, як, наприклад:

101 НБН – небезпечна невідповідність складових частин гальмової системи;

101 ІН – істотна невідповідність складових частин гальмової системи;

1202 НН – незначна невідповідність стосовно документації щодо перевезення пасажирів-інвалідів.

Якщо протокол перевірки технічного стану застосовується як альтернатива Міжнародному сертифікату технічного огляду (на вимогу замовника), його видають акредитовані згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності” виконавці відповідно до Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів із зазначенням у протоколі слів такого змісту: «Міжнародний технічний огляд проведено”.

{Абзац п’ятий пункту 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

20. Виконавець попереджає замовника про виявлену невідповідність та видає акт невідповідності під розписку.

Незареєстрована в установленому законодавством порядку зміна конструкції транспортного засобу вважається істотною невідповідністю, яка зазначається першою частиною коду оцінки невідповідності технічного стану.

{Абзац другий пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

Незначну невідповідність замовник може самостійно усунути на місці перевірки технічного стану транспортного засобу.

21. Повторна перевірка технічного стану транспортного засобу проводиться після усунення невідповідності, виявленої під час попередньої перевірки.

{Пункт 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 141 від 10.03.2017}

22. Передача інформації до загальнодержавної бази даних про результати обов’язкового технічного контролю, яка ведеться територіальним органом з надання сервісних послуг МВС, здійснюється кожної зміни з використанням електронних засобів зв’язку.

{Пункт 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1138 від 23.12.2015}

23. Виконавець зобов’язаний зберігати всі документи та матеріали фотофіксації процесу проведення обов’язкового технічного контролю транспортного засобу протягом трьох років.

Додаток 1 до Порядку

На сайті ВР

Список литературы диссертационного исследования кандидат юридических наук Пашаев, Станислав Юрьевич, 2010 год

1. Нормативные правовые акты Российской Федерации; судебные решения; официальные документы.

3. Всеобщая декларация прав человека от 10.12.1948 // Российская газета.1995. 5 апреля.

5. Федеральный конституционный закон от 21 июля 1994 года № 1-ФКЗ 9ред. от 02.06.2009) «О Конституционном Суде Российской Федерации» // Собрание законодательства Российской Федерации, 1994, № 13, ст. 1447.

9. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации от 14.11.2002 № 138-Ф3 (ред.от 23.07.2010) // СЗ РФ. 2002. — № 46. — Ст. 4532.

10. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 24.07.2002 № 95-ФЗ(ред. от 27.07.2010) // СЗ РФ. 2002, № 30, ст. 3012.

16. Федеральный закон от 30.03.1998 г. № 54-ФЗ «О ратификации Конвенции о защите прав человека и основных свобод и протоколов к ней» // Собрание законодательства Российской Федерации. 1998. — № 14. — Ст. 1514.

17. Федеральный закон от 19 декабря 2005 г. № 160-ФЗ «О ратификации Конвенции Совета Европы о защите физических лиц при автоматизированной обработке персональных данных» // Собрание законодательства РФ. 2005. № 52 (ч. 1). Ст. 5573.

18. Федеральный закон от 02.12.1990. № 17 ФЗ (ред. от 23.07.2010) «О банках и банковской деятельности» // СЗРФ.-1996.-:№6.-Ст.492.

20. Федеральный закон от 07.07.2003 № 126-ФЗ (ред. 27.07.2010) «О связи» // СЗ РФ. 2003. — № 28. — Ст. 2895.

25. Федеральный закон от 29 июля 2004 г. № 98-ФЗ «О коммерческой тайне» (ред. от 24.04.2007) // СЗ РФ. 2004. № 32. Ст. 3283.

26. Федеральный закон от 27 июля 2006 г. № 152-ФЗ (в ред. от 27.07.2010) «О персональных данных» // СЗ РФ. 2006. № 31 (ч. 1). Ст. 3451.

29. Федеральный закон от 22.10. 2004. № 125-ФЗ (ред. от 13.05.2008) «Об архивном деле» // СЗ РФ. 2004. — № 41. — Ст.4169.

31. Федеральный Закон от 17.01.1992 № 2202-1 (от 01.07. 2010) «О Прокуратуре Российской Федерации» // СЗ РФ. 20.11.1995. — № 47. — Ст.4472.

32. Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 20.12.1994 № 10 «Некоторые вопросы применения законодательства о компенсации морального вреда» // БВС РФ.-1995.-№3.

33. Определение Конституционного Суда РФ от 14.07.1998 № 86-0 «По делу о проверки конституционности отдельных положении федерального закона «Об оперативно розыскной деятельности» по жалобе гражданки И.Г. Черновой» // СЗ РФ. — 1998. — № 34,- Ст. 4368.

38. Международные правовые акты

40. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод от 4.11.1950 г. // Международные акты о правах человека: Сборник документов /

41. Сост. д-р юрид. наук, проф. В. А. Карташкин, д-р юрид. наук, проф. Е. А. Лукашева. 2-е изд., доп. М.: Норма, 2002. — 944 с.

42. Конвенция СНГ о правах и основных свободах человека от 26.05.1995 г. // «Российская газета». 1995. — 23 июня (№ 120).

44. Директива 97/66/ЕС от 15.12.1997 «Об обработке персональных данных и защите конфиденциальной информации в Секторе связи» Электрон, ресурс., -Режим доступа hhtp://summerbaltika.hsc.ru/rg5.html.1.jif Нормативные правовые акты зарубежных стран

48. Закон ФРГ «О сотрудничестве федерации и земель по делам об охране конституции» от 27.09.1950 г. // BGBl’. 1950. — 1. — Р. 682.

49. Закон ФРГ «О чиновниках» от 01.09.1957 г. // Информация размещена на сайте: http://www.sadaba.de/GSBIBRRG.html

54. Закон ФРГ «О телекоммуникациях» от 22.06.2004 г. // Информация размещена на сайте: http://www.netlaw.de/gesetze/tkg.htm.

55. Закон ФРГ «О телекоммуникациях, наблюдении и других скрытых мер по расследованию, осуществляемых во1 исполнение директивы 2006\24\ЕС» от2112.2007 г. // Информация размещена на сайте: www.bgblportal.de/BGBL/bgbl 1 f/bgbl 107s3198.pdf.

56. Постановление Правительства ФРГ «О статусе Федерального ведомства по охране конституции» от 7.11.1950 г.// BGBL, 1, s. 1382.

59. Титул 18 Свода законов США// Информация размещена на сайте: http://caselaw.lp.findlaw.com/casecode/uscodes/18/toc.html.

62. Монографии, сборники трудов, учебники, учебные пособия, научные статьи, научные публикации

63. Алексеев С.С. Государство и право. М., 2007.

64. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник М, 1998.

65. Балабанов М. Личная свобода (Неприкосновенность личности, жилища, частной переписки и свобода передвижения). Киев, 1901.

66. Владмирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Ростов-на-Дону, 1995.

67. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. М., 2000.

68. Верт Н. История Советского государства. 1900 1991: Пер. с фр. 2-е изд. М., 1999.

70. Дуюнов и др. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации: (постатейный) / Отв. ред. JI.JL Кругликов. М., 2005.

74. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации /Отв. ред. Д.Н. Козак, Е.Б. Мизулина. М., 2004.

75. Комментарий к Жилищному кодексу Российской Федерации / Под ред. М.Ю. Тихомирова). М., 2005.

76. Конституции буржуазных государств. М., 1982.

77. Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н.Дубровин. М.,2000.

78. Конституция Российской едерации. Научно-практический комментарий / Под ред. Б.Н. Топорнина. М., 1997.

79. Красавчикова JI.O. Личная жизнь граждан под охраной закона. М., 1983.

80. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. М., 2001.I

81. Малько A.B. Стимулы и ограничения в праве: Теоретико-информационный аспект. Саратов, 1994.

82. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1972.

83. Махов В.Н. Уголовный процесс США (досудебные стадии): Учеб. пособие / В.Н. Махов, М.А. Пешков. М., 1998.

84. Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева. М., 2000.

85. Мертон Роберт К. Социальная т(еория и социальная структура. М., 2006.

86. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания. М., 1996.

87. Мюллерсон P.A. Права человека: идеи, нормы, реальность. М., 1991.

88. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А. Лукашевой. М., 1996.

89. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений. М., 2007.

90. Понятие чести, достоинства и деловой репутации: Спорные тексты СМИ и проблемы их анализа и оценки юристами и лингвистами / Под ред. А.К. Симонова и М.В. Горбаневского. М., 2004.

91. Постатейный научно-практический комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации под общей редакцией A.M. Эрделевского (с изменениями и дополнениями на 1 апреля 2001 г.) Агентство (ЗАО) «Библиотечка РГ», М., 2001.

92. Постатейный комментарий к Конституции Российской Федерации / Под общ. ред. В.Д. Карповича.М., 2002.

93. Постатейный научно-практический комментарий к Конституции Российской Федерации / Под ред. академика РАН O.E. Кутафина. М., 2003.

94. Постатейный комментарий к Конституции Российской Федерации / Под общ. ред. В.Д. Карповича. Ml, 2002.

95. Постатейный комментарий к Жилищному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Н.В. Федосеева. М., 2006.

96. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В:С. Нересянца. М., 2002.

97. Романовский Г.Б. Право на неприкосновенность частной жизни. М., 2001.

98. СМИ и Интернет: проблемы правового регулирования / Автор -составитель проф. В.Н. Монахов. М., 2003 С. 104.

99. Смирнова И.Г. Этические начала производства следственных действий, ограничивающих неприкосновенность жилища // Адвокатская практика. 2004. № 4. С. 20-25.

100. Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность. Нормы и действительность. М., 2000.

101. Стремоухов A.B. Правовая защита человека. М., 2006.

102. Титов Ю.П. Хрестоматия по истории государства и права России. М., 1999.

103. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие. М., 1997.

104. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. М., 1997.

105. Шутак И.Д. Теория и практика оговорок в праве: система понятий. М., 2001. )

106. Аберхаев Э.Р. Свидетельский иммунитет как гарантия права на неприкосновенность частной жизни // Российский следователь. 2006. № 4. С. 812.

108. Алешкова И.А. К вопросу о пределах ограничений прав и свобод человека в условиях осуществления мер по противодействию терроризму // Российское правосудие. 2009. № 2. С. 27-35.

110. Алимурадов Г.Б. Конституционные основы неприкосновенности жилища и проведение осмотра по уголовным делам, связанным с квартирными кражами // Адвокатская практика. 2009. № 1. С. 24-27.

111. Алпатов Д.С. Использование высоких технологий при совершении отдельных категорий преступлений // Актуальные проблемы экономики и права. 2009. № 2. С. 162-165.

113. Баймаханов М.Т., Баймаханова^.М. Возрастающая роль международно-правового регулирования особенность современного состояния прав человека // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2009. Выпуск 3. С. 59-68.

115. Белевская Ю.А. Теоретико-правовые основы регулирования конституционных прав и свобод человека и гражданина в информационной сфере // Закон и право. 2009. № 3. С. 18-19.

116. Беляева Н.Г. Право на еприкосновенность частной жизни и доступ к персональным данным // Правоведение. 2001. № 1. С. 101-114.I

117. Быстров А.Н. Проблемные вопросы толкования норм права, регулирующих конституционные гарантии граждан на тайну телефонных переговоров // Общество и право. 2008. № 4. С. 41-44.

119. Ветлугии С. Частная жизнь как юридическая категория // Юридический мир. 1997. № 9.

120. Волгин Ю.Г. Некоторые вопросы правового регулирования защиты сведений, полученных в результате анализа оперативно-розыскной информации // Проблемы обеспечения прав человека в деятельности органов внутренних дел. Кемерово, 2006. С. 115-119.

121. Волков А. Анализ структуры авторского права использования произведения пользователями пиринговых сетей // Интеллектуальная собственность: Авторское право и смежные права.

122. Воронов И.В. Формирование концепции социального государства // Вестник Российского государственного торгово-экономического университета. 2009. №2. С. 146-152. ‘

123. Воронова H.H. О некоторых проблемах правовых ограничений в сфере миграции // Вестник Российского государственного торгово-экономического университета. 2010. № 2. С. 131-136.

126. Головистикова А.Н., Грудцына Л.Ю. Права человека: эволюция развития // Адвокат. 2006. № 6.

129. Головкин Р.Б. Специфика права на неприкосновенность частной жизни в современной России // Конституционное и муниципальное право. 2005. № 3.

130. Грудцына Л.Ю. Конституционное право граждан на жилище. Неприкосновенность жилища // Адвокат. 2005. № 7.

131. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Жилищному кодексу Российской Федерации. М., 2005. 1

133. Дикарев И.С. Врачебная тайна в уголовном производстве // Российская юстиция. 2009. № 4. С. 66-69.

134. Денисов С.А., Мозговой О.В. Развитие уголовно-правовой охраны неприкосновенности личной жизни в советском государстве во второй половине XX века // История государства и права. 2007. № 7. С. 33-34.

136. Дроздова Т.Н. Автороведческая экспертиза блогов // Вестник криминалистики. 2010. № 1. ,

137. Дунаева Ю.А. Соблюдение тайны частной жизни в уголовном судопроизводстве // Следователь. 2010. № 1. С. 33—38.

138. Еляков А.Д. Человек под информационным прицелом // Актуальные проблемы правоведения. 2008. № 1. С. 83-89.

139. Заман Ш.Х. О понятии частной жизни в праве Германии, Италии и Франции // Закон и право. 2009. № 1. С. 100-101.

141. Зыкина Т.А. Право работника на неприкосновенность личной (частной) жизни // Правоведение. 2007. № 1. С. 81-87.I

142. Иванский В.П. Неприкосновенность частной жизни как индикатор правовой жизни общества //Вестник Российского университета дружбы народов: Серия Юридические науки. 2007. № 4. С. 22-26.

143. Измайлова Н.С. Неприкосновенность частной жизни в» англоамериканской и российской правовых доктринах // Московский журнал международного права: 2008. № 1. С. 172-185.

144. Истратова А. Подзаконный акт «О защите персональных данных работников» как этап развития организационно-правовых основ защиты персональных данных работника // Юрист ВУЗа. 2009. № 10. С. 37-40.

145. Кадников Б.Н. К вопросу о понятии частной жизни человека // Международное публичное и частное право. 2007. № 1.

146. Калинкина Л.Д. К вопросу о роли злоупотреблении правами и их недобросовестном использовании в уголовном судопроизводстве // Адвокат. 2010. №4. С. 5-9.

147. Карапетян А.К. Уголовно-правовая защита права неприкосновенности жилища // Российский следователь. 2002. № 11. С. 38-40.

148. Квитко Н. Суд Европейский, проблемы — российские // Законность.2007. № 1. ‘

149. Козьяков И.Н. Правовая охрана частной жизни // Юристъ-Правоведъ. 2004. № 2. С. 37-39.

150. Колесник Н. Врачебная тайна: правовое закрепление и проблемы обеспечения // Актуальные проблемы правотворчества и правоприменительной деятельности. Иркутск: Изд-во Иркутского государственного университета,2008. С. 78-86.

151. Колоколов H.A. Статутный контроль на страже частной жизни // Уголовное судопроизводство. 2009. № 1. С. 2 5.

152. Колотова Н.В. Права человека // Государство и право. 2001. № 5.

154. Кузахметова С.Е. Понятие принципа неприкосновенности частной жизни // Вестник Саратовской государственной академии права. 2008. № 2. С. 21-25.

155. Кузахметова С.Е. Исторические предпосылки формирования и попрание принципа неприкосновенности частной жизни в зарубежных и российской правовых системах // Право и государство, общество и личность. Коломна, 2007. С. 71 -77.

156. Курманов A.C. Право на неприкосновенность частной жизни в уголовном законе России // Закон и право. 2007. № 5. С. 106-107.

157. Лазарев В.В. Научно-практичеОкий комментарий к Конституции РФ. М., 2004.

158. Курпякова С.И. Дискуссионные вопросы современного понимания содержания права граждан на жилище // Вестник Южно-Уральского государственного университета. 2009. № 20. С. 85-88.

160. Лепешкина Н.П. Неприкосновенность частной жизни, что это? // Адвокатская практика. 2005. № 2. С. 37-39.

161. Лиманский Г.С. Гражданско-правовые средства охраны и защиты права завещателя на тайну завещания // Российский судья. 2006. № 5.

162. Лопатин В.Н. Защита права на неприкосновенность частной жизни // Журнал российского права. 1999. № 1.

163. Лопаткина Н. Реализация принципа неприкосновенности жилища в уголовном судопроизводстве // Российская юстиция. № 11. 2002. С. 51-52.

164. Лушникова М.В., Лушников A.M. Право на информацию субъектов трудового права // Государство и право. 2004. № 6. С. 42-48.

165. Малинова О.Ю. Три поколения прав человека // Пчела. 2003. №3(43).I

166. Малько A.B. Правовые ограничения: от отраслевого понимания к теоретическому//Правоведение. 1993. № 5. С. 14-26.

169. Махник О.П. Конституционное право на личную и семейную тайну. Врачебная тайна // Конституционное и муниципальное право. 2006. № 8.

170. Мачковский Л.Г. Ответственность за нарушение неприкосновенности частной жизни в уголовном законодательстве России и зарубежный опыт // Правоведение. 2003. № 5. С. 147-161.

172. Михайлова И.А. Информация о здоровье лиц, вступающих в брак // Законы России. 2010. №4. С. 61-66.

173. Миндрова Е.А. Тайна в праве на неприкосновенность частной жизни // Юридический мир. 2007. № 3. С. 60-65.

178. Наумов В. Спам: юридический анализ явления // Право и Интернет, http://www.russianlaw.net/law/doc/a25.htm, 16 ноября 2001.

180. Немцев М.В. Модели конституционного регулирования ограничения прав и свобод в условиях чрезвычайного положения // Закон и право. 2009. № 5. С. 27-30.

181. Новиков С.А. Проверка показаний на месте: проблемы правового регулирования // Российский следователь. 2010. № 2. С. 7—11.

182. Нуркаева Т., Щербаков с. Уголовно-правовая охрана чести и достоинства личности // Российская юстиция. 2002. № 2.

183. Опалева A.A. Сущность правовых ограничений личной неприкосновенности // Гражданин и право. 2009. № 5. С. 3-12.

185. Пальчиковская O.A. Взаимосвязь свободы слова и права на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну // Актуальные проблемы российского права. 2009. № 3 С. 140-145.

186. Паршуков И.В. К проблеме реализации конституционного права граждан на жилище // Закон и право. № 6. 2009. № 6. С. 23-25.

187. Папанова З.А. Способы нарушения неприкосновенности частной жизни // Юристъ-Правоведъ. 2007. № 2. С. 52-54.

188. Петров С.М. О конституционно-правовом регулировании прав человека // Современное право. 2009. № 6. С. 17.

190. Петров С.М. Юридическое измерение прав человека // Представительная власть-XXI век. 2009. № 5-6. С. 10-13.

191. Петросян М.С. О праве на неприкосновенность частной жизни // Карта. 2006. № 35.

192. Петросян М.С. О праве на неприкосновенность частной жизни // Карта. 2006. № 35.

194. Петрушина Е.А. Защита частной жизни в деятельности Европейского Суда по правам человека // Актуальные проблемы юридической науки и правоприменительной практики. Част»ь 1. Киров, 2007. С. 346-350.

195. Пилипенко Ю.С. Особенности профессиональных тайн // Законодательство и экономика. 2008. № 3. С. 34-39.

196. Пилипенко С.Г., Федосин A.C. К вопросу о реализации права на защиту персональных данных при их обработке в электронной форме // Пробелы в российском законодательстве. 2009. № 3. С. 213-215.

197. Пирбудагова Д.Ш. К вопросу о конституционных пределах ограничения основных прав и свобод человека и гражданина* в Российской Федерации // Юридический мир. 2009. № 12. С. 14-18.

199. Полянская H.A. Обеспечение гарантий конституционных прав человека и гражданина в условиях использования правоохранительными органами технических средств связи // Юридическая мысль. 2005. № 1.

201. Россинский С.Б. Нужен ли предварительный судебный контроль за производством следственных действий в жилище? // Российский судья. 2009. № 9. С. 19-22.

202. Рудьман Д.С. Особенности правового статуса граждан в условиях правового режима контртеррористической операции:теоретические аспекты // Актуальные проблемы российского права. 2009. № 1 С. 109-116.

203. Самошина З.Г., Фурсова Е.Ю. DdoS-атаки как способ совершения преступлений // Вестник криминалистики. 2007. № 2. С. 34—41.

204. Сащенко В.И. Социальная природа института ограничения прав и свобод личности // Закон и право. 2009. № 7. С. 62-63.

206. Селезнёв М. Правовые аспекты генетической гигиены // Законность. 1999. №4. С. 41.

207. Смирнов C.B. Права человека и безопасность: хрупкий баланс //

208. Неприкосновенный запас. 2006. № 45.

209. Современное состояние и перспективы развития ситуации в сфере персональных данных (анализ практики законодательного регулирования и данных социологических опросов). Аналитический отчет. М., 2005 // http: wciom.ru/files/personaldata.doc.

210. Тарло Е.Г. Право на частную жизнь в России // Закон. 2007. № 3. С. 163— 166.

211. Тарасова Н. Авторские и смежные права в Интернете // Юридическая наука и практика в трудах молодых ученых. Владимир, 2003. С. 97-99; Дроздова Т.Н. Автороведческая экспертиза блогов // Вестник криминалистики. 2010. № 1.

212. Тархов В.А. Личные неимущественные отношения в гражданском праве //Цивилист. 2010. № 1. С. 36-38.

215. Топильская Е.В. Тактика следственных действий и неприкосновенность частной жизни: разумный баланс // Вестник криминалистики. 2009. № 3. С. 169-174.

216. Трегубова Е.В. Административно-правовые запреты в деятельности публичных служащих // Административное и муниципальное право. 2009. № 8. С. 53-63.

217. Фатикова А.Д. Процессуальная модель осмотра места происшествия в жилище // Закон и право. 2009. № 11. С. 70-72.

218. Федотова Н.В. Право на тайну и неприкосновенность документов личного характера // Актуальные проблемы юридической науки и их отражение в учебном процессе. М., 2003.

219. Федосеева H.H. Государственный контроль виртуального пространства в Российской Федерации // Правовые вопросы связи. 2009. № 1. С. 18-23.

220. Федюнин А.Е. Проблемы реализации конституционной нормы о неприкосновенности жилища в современном уголовно-процессуальном законодательстве // Современное право. 2005. № 1.

221. Филиппенко A.B. Конституционное право граждан на личную и семейную тайну // Семейное и жилищное право. 2004. № 3. С. 16-18.

222. Фрагменты доклада международной организации Privacy International «Исследование мирового законодательства и практики в сфере права на неприкосновенность частной жизни» (октябрь 1998 г.) // Права человека в России. 1999. № 38.

223. Фролова О.С. Понятие «частная жизнь» в свете Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод // Цивилист. 2008. № 3. С. 42^46.

224. Хеллер А. Свобода как высшая идея // Российский бюллетень по правам человека. 1994. № 2.

225. Хованский O.A. Правовые основания доступа в жилое помещение // Право и экономика. 2009. № 1. С. 12-14.

227. Хужокова И. Право на неприкосновенность частной жизни в системе прав человека // Сравнительное конституционное обозрение. 2007. № 2. С. 32-36.

228. Хужокова И. Право на неприкосновенность частной жизни в системе прав человека // Сравнительное конституционное обозрение. 2007. № 2. С. 32-36.

229. Хужокова И.М. Право на частную жизнь в юридической доктрине США // Закон и право. 2007. № 8. С. 109-111.

230. Хужокова И.М. Право на неприкосновенность частной жизни в англосаксонской правовой системе (на примере США и Великобритании) // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2009.

231. Цадыкова Э. А. Конституцконное право на неприкосновенность частной жизни и свобода выражения мнения в их взаимодействии // Российское правосудие. 2007. № 9. С. 23- 28.

232. Челнокова Г.Б. Проблемы защиты персональных данных в рамках трудовых отношений // Право и государство. 2007. № 9. С. 65-70.

233. Шабанов Д.С. Личная и семейная тайны в законодательстве Российской Федерации // Право и государство. 2010. № 6. С. 39^42.

234. Шахов Н.И. Отношения по охране частной жизни и информации о частной жизни как объект теоретико-правового исследования // СевероКавказский юридический вестник. 2008. № 2. С. 39-44.I

235. Шошин C.B. Проблемы совершенствования законодательной регламентации контроля и записи телефонных и иных переговоров (российский и зарубежный опыт) // Юридическая наука и образование. 2008. № 1. С. 298313.

236. Юсипова И.В. Проблема определения объема правового регулирования частной жизни // Актуальные проблемы юриспруденции. Выпуск 6. Владимир, 2006. С. 156-161. 1

237. Юшкевич A.B. Актуальные вопросы соблюдения тайны связи // Правовые вопросы связи. 2008. № 1. С. 26-28.

238. Яковлева Н.Г. Охрана права на тайну телефонных переговоров: Соотношение частных и публичных интересов в уголовном судопроизводстве Российской Федерации // Гармонизация частных и публичных интересов. Саратов, 2005. С. 306-327.

239. Янг Уильям Дж. США: суды и средства массовой информации // Российская юстиция. 1996. № 1. С. 58.

240. V. Авторефераты диссертаций и диссертационные исследования

241. Балашкина И. В. Право на неприкосновенность частной жизни в

242. Российской Федерации: конституционно-правовое исследование: Авторефератjдисс. канд. юрид. наук. М., 2007.

243. Блоцкий В.Н. Конституционное обеспечение права человека на неприкосновенность частной жизни в Российской Федерации: Дисс. . канд. юрид. наук. М., 2001.

245. Волошкина H.H. Обеспечение конституционного права на неприкосновенность частной жизни при производстве предварительного следствия: Дисс. канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 2000.

249. Митцукова Г.А. Право на неприкосновенность частной жизни как конституционное право человека и гражданина: Дис. . канд. юрид. наук. Екатеринбург, 2005.

250. Несмелов П.В. Конституционно-правовое обеспечение прав человека на неприкосновенность частной жизни в Российской Федерации: Автореферат дисс. канд. юрид. наук. М., 2007. j

252. Селихова О.Г. Конституционно-правовые проблемы осуществления права индивидов на свободу и личную неприкосновенность: Дисс. . канд. юр. наук. Екатеринбург, 2002.

253. Смолькова И.В. Проблемы охраняемой законом тайны в уголовном процессе: Дисс. докт. юрид. наук. Иркутск, 1998.

255. Филимонова Е.А. Конституционное право российских граждан на неприкосновенность частной жизни: Дисс. . канд. юрид. наук. Волгоград, 2005.

256. V. Литература на иностранных языках

257. Anonymity on the Internet. Recommendation 3/97 EU. Working Party.1997. 3 December. ‘

260. Guidelines for Cryptography Policy. Organisation for Economic Cooperation and Development. 1997. 27 March.